2021 рік громадська організація футбольний клуб «Дружба» з Березані, що на Київщині, може занести до свого активу. Ще б пак! Команда 2004-2005 р.н. здобула золоті медалі юнацької першості Київської області, а хлопці 2006-2007 р.н. вибороли бронзові нагороди. І юні футболісти, і їхні батьки сходяться в одному: цих успіхів не було б без Петра Дмитренка – ідейного натхненника, засновника, президента та тренера ГО ФК «Дружба» (Березань). Петро Миколайович люб’язно відповів на запитання кореспондента спецпроекту сайту FootBoom «Аматорський футбол».
— Отож, яким видався 2021 рік для юних футболістів «Дружби» з Березані ?
— Скажу відверто, 2021 рік для дітей футбольного клубу «Дружба» був вдалим . Дві вікові категорії вийшли до фінальної частини першості Київської області. Фінали відбувалися у Броварах, на новому сучасному стадіоні зі штучним покриттям. Звичайно нам хотілось здобути призове місце. Зазначу, що покриття для нас було незвичним, адже весь тренувальний процес «Дружби» проходить на живому трав’яному газоні.
Зазвичай на стадіях півфіналу та фіналу, на будь — якому рівні, кожен тренер помічає для себе щось на майбутнє. Це свого роду досвід та певні напрацювання для подальшого розвитку в тренерській роботі. Знаєте, що я помітив, але не міг усвідомити: коли ці діти встигли так вирости та подорослішати?
У півфіналі юнаки 2004-2005 р.н. здолали «Рось» з Білої Церкви, а вже у самому фіналі поступаючись МФК «Бровари» по ходу зустрічі на останніх хвилинах відігралися, а у серії пенальті здобули перемогу й омріяні золоті медалі.
Вже наступного дня відбулася фінальна частина серед гравців 2006-2007 р.н. У півфіналі «Дружба» програла команді з Білої Церкви, а у матчі за «бронзу» обіграла «Вертикаль» (Обухів). Дві фінальні частини були позитивними для нас – золоті та бронзові медалі.
Ми дуже цього хотіли, пройшли відстань у вісім років. Емоції зашкалювали! Тепер діти іноді «підтравлють» та запитують: «Петре Миколайовичу, а ви ставали чемпіоном області ?» Ось так посміємося і йдемо далі до поставленої мети.
— А яким був цей рік для Петра Дмитренка -футболіста? Чи виходили на поле у складі дорослої «Дружби» у першій лізі чемпіонату Київщини та під прапором «Авангарду» (Баришівка) у змаганнях ветеранів?
— В якості гравця на першість області та в змаганнях ветеранів зіграв декілька матчів, коли це не збігалося з дитячою обласною першістю. Я вже давно визначився з пріоритетами: більшість свого часу акцентую на дітях та тренерській діяльності. Хочу, щоб в Березані була боєздатна молода команда, сформована з власних вихованців. Це моє першочергове завдання та мета. З понеділка до п’ятниці – тренування та організаційні питання, а на вихідних – першість області. Такий мій робочий графік . Ніби й пройшов чималий футбольний шлях — від гравця до тренера, але щоб рухатися далі потрібно постійно навчатися та удосконалюватися.
Саме заради цього на початку року пройшов співбесіду і почав навчання в Центрі Ліцензування УАФ. Здобував тренерську освіту за програмою «В» -диплом UEFА. Мав можливість успішно закінчити навчання й отримати ліцензію. Не кожного дня випадає нагода переймати досвід від тренерів та педагогів, котрі працюють в провідних дитячих футбольних академіях, вищій лізі, ПФЛ та у збірних України. Більшість викладачів ділилися не просто знаннями, а справою свого життя та рецептами досягнення успіху. Я намагався сприйняти все те, що розповідали тренери-викладачі.
Дякую Центру Ліцензування УАФ за надану можливість навчатися! Тож, як бачите, щоб виходити не поле елементарно не вистачало часу. На даному етапі, допоки є сили, потрібно більше допомагати дітям, бо людина, як свічка горить. З роками згасає й нічого, на жаль, з цим не зробиш. Час не стоїть на місці. Тому важливо в цей проміжок часу зробити та досягти все, що запланував.
— «Дружба» (Березань) цього сезону була представлена у ДЮФЛ України?
— Створивши з братом футбольний клуб «Дружба» (Березань) ми заздалегідь планували в майбутньому його участь в ДЮФЛ України. Бо дуже приємно, коли діти Березанської ТГ та навколишніх сіл представлені на такому рівні. Розумієте – це чемпіонат України і цим все сказано. Неважливо навіть, в якій лізі ти граєш.
Після двох фіналів першості Київської області, звичайно, хотілося перейти до вищої обласної ліги та грати в ДЮФЛ України (перша ліга). До речі, це зробили Бровари та Обухів. Й зробили абсолютно правильно, бо для дітей – це безцінний досвід, ігрова практика та можливості.
Але потрібно бути реалістом й сприймати ситуцію такою, якою вона є. Ми не маємо поки найголовнішого – інфрастуктури, а саме футбольного майданчика зі штучним покриттям, хоча б розміром 60х40. Для повноцінного щоденного тренувального процесу – це невід`ємна й обов’язкова складова підготовки для участі на такому рівні.Фактичо починаючи з пізньої осені і до кінця весни, коли натуральне поле нашого стадіону неможливо використовувати, ми тренуємося в залі ЗОШ № 4. Добре, що нам щороку йде на зустріч моя вчительката, директор школи Лідія Михайлівна Полтавець. Ось так і працюємо. Будівництво подібного майданчика коштує чималих грошей, самотужки з братом та однодумцями ми не потягнемо.
В «Барселону» та «Реал» також поки нікого з вихованців не продали, щоб потім з виручених коштів побудувати хороший спортивний комплекс для дітей. Ще трішки почекаємо. Просити кошти з місцевого бюджету за нинішньої ситуації з ковідом також язик не повертається. Бо наразі, напевно, доцільнішою буде відбудова та реконструкція медичних закладів, що будувалися ще за Союзу.
На місцях – проблем багато . Щоб діти постійно не відвідували медичні заклади, потрібно будувати спортивні комплекси. На мою думку, футбольні поля повині бути в кожній громаді, а допомога у будівництві повинна йти як від держави, так і від Української асоціації футболу.
Не з чуток знаю, що місцевий бюджет не в змозі сам тягнути даний проект. Допоки відбуватиметься така ситуація нічого доброго в футболі нас не чекає. Більшість футбольних функціонерів державного рівня не розуміють, або не хочуть розуміти, що в майбутньому ми не матимемо хорошого рівня гравців та фізично здорове спортивне покоління, а тільки – комп’ютерно-телефонних ігроманів! Вся футбольна справа у маленьких містах тримається та живе винятково на ентузіастах. Ось така натепер ситуація.
— Скільки дітей нараховується у ФК «Дружба» (Березань) ?
— Цього сезону «Дружба» чотирма віковими категоріями бере участь у першості Київської області. Зокрема футболісти 2011-2012 та 2009-2010 років народження грають у вищій лізі й знаходяться в середині таблиці своїх груп. Футболісти 2007-2008 р.н та 2005-2006 р.н. після першого кола є лідерами першості Київської області (перша ліга ). 16 дітей 2013-2014 р.н тренуються, але поки не задіяні в офіційнихзмаганнях. Ну і найстарша команда «Дружба» U-18 виступала в об’єднаному чемпіонаті Згурівської та Березанської громад. Підсумувавши приблизно 120 дітей займається футболом у «Дружбі» (Березань).
— З яким результатом завершила сезон у об’єднаному чемпіонаті «Дружба» U — 18 ?
— У «Дружбі» U-18, на жаль, більшість гравців не мали змоги грати в дитячій першості Київської області. Займатися в мене вони почали вже в юнацькому віці. Був відсутній фундамент та базові ази футбольної школи, але хлопці не втратили головного — бажання, а я — віри в них. Рік тому вони були внизу турнірної таблиці, а наразі не є хлопчиками для побиття. За підсумками чемпіонату посіли 4 місце, якщо й поступалися, то з незначними рахунками. Також «Дружба» U — 18 стала фіналістами осіннього кубку територіальних громад, показавши доволі гарну гру. У хлопців все попереду, найголовніше, що вони є продовжувачами футбольної справи у місті Березань.
— Хто з юних футболістів «Дружби» за останні роки поповнив провідні футбольні академії України ?
— «Дружба» (Березань) — доволі молодий клуб, який тільки почав мужніти та отримувати певні результати. В наш час дуже тяжко зберегти, а головне мотивувати дітей продовжувати займатися футболом, хоча б протягом декількох років. Так, до речі, і в інших спортивних дисциплінах. Нині інші матеріальні цінності у підростаючого покоління. Та й спокус, розваг, різних ігор забагато – такого нам з вами і не снилось в дитинстві. Довести та здобути певний результат впродовж багатьох років досить складно.
Повторюсь, що у нас поки немає умов для повноцінного, щоденного тренувального процесу та підготовки гравців. Для того, щоб діти прогресували, після фінальної частини першості області, одинадцять найкращих гравців нашої команди перейшли до різних спортивних шкіл: команди Еліт — ліги, Вищої та першої ліг чемпіонату України. Повірте, для мене — це було непросте рішення, адже за цей час дуже прикипів до дітей…
П’ятеро гравців різних вікових категорій «Дружби», зокрема і мій син, тепер навчаються у КОДЮСШ, що у Щасливому. Ця спортшкола грає на першість України і після першого кола є лідером у командному заліку своєї групи. Періодично спостерігаю за їхніми виступами і знаючи кваліфікацію тренерського штабу, думаю, що команда досягне поставленої мети – буде призером першості України. Я щиро їм цього бажаю! Можливо для когось, це повсякденність, а особисто для мене – це вагомий результат . Зміг довести та підготувати до рівня ДЮФЛ України (різні ліги) одинадцять представників від нашої «Дружби» . У цих хлопців гарні перспективи і більшість з них, обов’язково , в майбутньому матимуть статус професійних гравців.
— Можете назвати тренерський склад, який натепер задіяний у «Дружбі» .
— Тренерський штаб «Дружби» порівняно з минулим роком, коли ми з вами спілкувалися, не змінився. Дуже важливо знайти однодумців із відповідною кваліфікацією та освітою. Мені, наприклад, пощастило, що наш гравець Дмитро Олександрович Грицюк обрав спеціальність – тренер з футболу та отримав диплом в Національному університеті фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ). Саме він є граючим тренером «Дружби» U-18, більшість перемог цієї команди – це його заслуга, а я намагаюсь не заважати та допомагати. Кожен тренер – це творча й індивідуальна особистість. Тому все залежить від Дмитра, наскільки він зуміє реалізувати свій потенціал.
Максим Форостовець – наш клубний фото-відео редактор та зберігач найприємніших моментів з футбольних баталій дітей «Дружби». Простіше кажучи, Максим – наш архів.
У нас все добре, все встигаємо. Є ще гравці, котрі навчаються в НУФВСУ на початкових курсах. Так що кадри на майбутнє зростають.
— Чи відчуваєте підтримку з боку міської влади?
— Міський голова Володимир Григорович Тимченко з початку своє каденції постійно допомагає та всіляко підтримує нас, знаходячи можливості відзначати гравців. У цьому році також забезпечили спортивним інвентарем та парадними костюмами дві команди — призери першості області та фіналіста кубку територіальних громад — «Дружбу» U-18. Хочу подякувати Володимиру Григоровичу Тимченку, начальнику сектору молоді та спорту міської ради Ларисі Василівні Івановій та місцевому депутатському корпусу за відзнаку наших чемпіонів.
— За свою довготривалу футбольну кар’єру ви пограли під орудою багатьох знаних тренерів. Про кого з них лишилися найтепліші спогади?
— Якщо брати професійну кар’єру, то це – Олег Вікторович Федорчук і Віталій Петрович Білоконь. З Віталієм Петровичем, до речі, мав змогу бачитися протягом навчання в Центрі ліцензування тренерів. Він читав лекції та вів практику. Згадали роки нашої співпраці, бо саме Петрович побачив мене та запросив із аматорської «Путрівки» до друголігового «Нафкома» з Броварів. Завжди буду вдячний йому за це!
Якщо брати аматорський рівень, на якому я грав, зростав та формувався, як особистість, гравець, то в кожній команді – «Діназ» (Вишгород), ФК «Буча», «Десна» (Погреби) , ФК «Путрівка» і т. д. – панувала особливо тепла атмосфера. Керівники, тренери та гравці, незважаючи на статус аматорів, жили футболом, а іноді віддавали, напевно, останнє – здоров’я. І це не просто слова. Завжди з теплотою згадую президента «Путрівки» Леоніда Васильовича Матушевича та всіх, з ким довелося прожити багато позитивних, приємних моментів свого футбольного життя!
— Що побажаєте юним березанським футболістам у 2022 році.
— Після першого кола дві вікові категорії «Дружби» є лідерами своїх груп в першості Київської області (перша ліга), тому , звичайно, хочеться знову потрапити до фіналу. Хочу побажати нашим футболістам реалізувати дану мету, при цьому бути здоровими та отримувати тільки задоволення і позитивні емоції від футболу. А ще – успішно закінчити свої навчальні заклади й бути справжньою опорою та гордістю для батьків!
А вашому сайту хочу подякувати за висвітлення футбольного життя нашого ФК «Дружба» (Березань) та всього футбольного господарства України.
Петро Миколайович Дмитренко народився 24 січня 1983 року у місті Березань Київської області. Ігрове амплуа – атакувальний півзахисник. Свій футбольний шлях Петро розпочав у місцевій ДЮСШ. Після цього було навчання у Щасливському НВК, де він грав у чемпіонаті України в складі юнацької команди «Борисфена» . Вищу освіту здобув у Національному університеті біоресурсів і природокористування. Навчаючись у виші виступав за студентську збірну міста Києва , яка стала дворазовим чемпіоном України в 2003-2005 роках серед вищих навчальних закладів. На професійному рівні Петро Дмитренко виступав за «Нафкомом» (Бровари). Пограв у провідних аматорських командах Київської області. З ФК «Путрівка» був дворазовим чемпіоном області та володарем Суперкубку, з ФК «Буча» — тріумфатором Кубка Київщини та аматорського Кубка України, з «Десною» (Погреби) вигравав Кубок Безносенка. У 2014 році разом з рідним братом Олександром заснували ГО ФК «Дружба» (Березань). У Березані Петра Дмитренка вважають місцевою футбольною легендою.
.
По сообщению сайта FootBoom