Харківські фанати Тихон Амосов та Дмитро Кукуруза заснували благодійний фонд Трибуна Героїв. Головне завдання організації – допомога родинам фанатів, які загинули, зупиняючи навалу російських потвор. Фонд підтримала широка футбольна громадськість – футболісти, тренери, журналісти, агенти.
– Хлопці, розкажіть про себе.
Тихон: Я – Тихон Амосов та мій друг Діма Кукуруза – співзасновники фонду Трибуна Героїв. Самі ми харків'яни, фанати Металіста із понад 20-річним стажем, олдскул. У мирному житті в нас були свої бізнеси. Ми – керівники компаній. З 2014 року брали участь в харківському Майдані, коли вся фанатська спільнота об'єдналася проти бандитського режиму Януковича заради ідеї єдиної України.
Потім почалася анексія Криму, агресія РФ на Донбасі. Були волонтерами. Постійно в темі. Багато хлопців пішло воювати. Це був «Азов» – більшість фанатів пішли туди. Все змінилося 24 лютого – з моменту повномасштабного вторгнення. Не було питань, чим займатися. Більшість фанатів пішли захищати країну. На прикладі Харкова майже всі організовані ультрас зараз воюють або допомагають тим, хто воює. Вісімдесят відсотків воюють, а двадцять – допомагають. Це не волонтерство, а забезпечення.
– Як виникла ідея створення фонду?
Дмитро: З перших днів ми почали отримувати звістки про загибель друзів. Харків від початку війни під обстрілами. У нас виникла ідея допомоги родинам фанатів, які втратили своїх чоловіків. Фанатська спільнота закрита, самодостатня. Вона не потребувала допомоги зовні. Звикли думати про себе самі. Тому виникла ідея взяти під опіку родини загиблих. Почали у квітні, як локальний проект. Але стали отримувати повідомлення про загибель фанатів з інших міст. Цифра росла. Локальна ідея стала ідеєю національного масштабу. Тож ми створили фонд Трибуна Героїв, який допомагав родинам загиблих.
Перед стартом проекту переговорили з усіма лідерами всіх фанатських угруповань України. Отримали підтримку та стартанули. Два з половиною місяці пішли на реалізацію ідеї.
Всі один одного знають. Попри відносини між клубами, завжди існували джентльменські принципи. Ми знали більшість загиблих хлопців. Для нас це особиста трагедія. Ми знали, що у родинах були діти. Хлопці могли виїхати, хто мав трьох дітей, але залишилися і воювали. Так само були хлопці, які повернулися з-за кордону. Є сім'ї, які залишаються без підтримки. Це стало головною мотивацією фонду.
– Хто вам допоміг із реалізацією?
Дмитро: Почали думати, як це організовувати. Ми – люди з бізнесу. Самі – фанати. Тобто, середовище не передбачає публічності.
Перші контакти у нас були з Романом Бебехом та Олександром Денисовим. Вони допомагали нам зрозуміти, як функціонує футбольний світ, допомогли «упакувати» ідею. Ми з ними досі спілкуємося, радимося, обговорюємо ідеї. Далі почалися конкретні дії.
– Коли з'явилося розуміння, що зможете реалізувати свою ідею?
Тихон: Велику роль зіграв Олег Лужний. Коли ми познайомилися, він запропонував зустріч із власниками Руха Григорієм Козловським та Карпат Володимиром Матківським, а також керівником львівського осередку УАФ Олександром Шевченком. Ми приїхали на зустріч разом із Олегом Романовичем.
Перша розмова була дуже продуктивною. Це – люди успішні. Вони допомогли переоцінити проект та додали розуміння розвитку ідеї. Зустріч була доволі довгою – 2 години. Через деякий час ми до них приїхали знову. Вони тоді першими виділили нам 1,5 млн гривень, по 500 тисяч з кожного. Це був старт, ми зрозуміли, що ідея є реальною. То – великий внесок Лужного.
– Хто зробив перший донат?
Тихон: Перший донат ще до оформлення зробив Віктор Вацко у розмірі 70 тисяч. Ми спочатку його отримали, а вже потім з’ясували, від кого. У кожній своїй програмі він згадує про фонд.
– Медійна підтримка важлива?
Тихон: Належало вийти в інформаційне поле. Перша прес-конференція. Були ми з Дмитром, Денисов, Циганик, Бебех, Бондар, дружина загиблого воїна Стаса Партали, азовця з Харкова.
Паралельно ті люди, які підтримували ініціативу, розмістили інформацію про створення фонду та його завдання. Окрім футболістів це були зірки шоу-бізнесу, культури – Фагот та Фоззі з гурту ТНМК, Ярмак, Жадан, Тамерлан, Ігор Ласточкін, потім Бєдняков.
– Це додало впізнаваності чи донатів?
Дмитро: Більше впізнаваності, але й донати збільшилися. Це був важливий момент. До цього не було зрозуміло, якими будуть масштаби фонду. Не було зрозуміло, наскільки люди зацікавляться. До футбольної родини долучилися інші верстви. Ця тема актуальна.
– Як до підтримки фонду долучилися команди та гравці?
Тихон: Володимир Єзерський зробив потужну заяву, взяв на себе обов'язки єднання саме футболістів через капітанів команд. Гравці допомагають щомісяця. Із 16 клубів УПЛ щомісячно підтримують 15.
Капітан Полісся Андрій Гітченко взяв на себе роль координатора по Першій лізі. Зібрав усіх капітанів. Нас не підтримують поки три клуби. Ми розуміємо обставини. Які питання можуть бути до Маріуполя?
Серед клубів першими були Рух, Карпати. Потім приєдналися Шахтар, Кривбас, Верес, Минай, Олександрія, Металіст. Колос зробив великий внесок – 500 тисяч – на рівні з Шахтарем, Рухом… Чекаємо інших…
– Як до вашої ініціативи ставляться в УАФ та УПЛ?
Дмитро: Маємо повну підтримку та взаємодію. Українська асоціація футболу допомогла фінансово та соціальними проектами, подарунками для дітей. Ми спілкувалися з Андрієм Павелком та отримали чек від УАФ на 1 млн гривень.
УПЛ дуже допомогла медійно. У кожному турі ми обирали два матчі, де проводили наші акції. Гравці виходили у футболках фонду Трибуна Героїв. Були відповідні банери перед грою, футболки на гравцях, увага журналістів. Президенти клубів вручали символічні чеки на підтримку нашого фонду.
– Українські легіонери не залишилися осторонь?
Дмитро: Сашко і Влада Зінченко допомогли медійно та фінансово. Вони дали 10 тисяч доларів. Влада розмістила пост у соцмережі. У неї велика аудиторія.
– Тренерська спільнота та агенти теж у футбольній родині?
Дмитро: У цей час підключився до проекту Юрій Вернидуб. Він сам проявив ініціативу та щомісяця надає фінансову допомогу. Це поки що єдиний з тренерів, також чекаємо інших. Одними з перших приєдналися агенти Вадим Шаблій та Олександр Карпов із агенції ProStar. Агент Артема Довбика Олексій Люндовський нещодавно долучився.
– Чи проявляє інтерес хтось з іноземців, які грали в УПЛ?
Дмитро: Ми ще активно до них не зверталися. Плануємо це у майбутньому. Дуже хочеться, щоб хтось із зіркових гравців того часу підтримав нашу ініціативу.
– З іноземними ультрас спілкуєтеся по темі?
Тихон: Ми зараз працюємо з деякими європейськими ультрас. Маємо позитивний кейс із німецькими фанатами. Не хотіли б конкретизувати.
– Окрім фінансових внесків, футболісти приділяють увагу загиблим родинам?
Дмитро: Так. Денисов допоміг організувати зустріч родин загиблих із Андрієм Шевченком. Це було в Києві. Першу годину – спілкування. Потім фотосесія. Він підписав подарунки дітям. Це перший івент такого характеру. Діти – різного віку. Були маленькі, які до нього залазили на руки. Дуже душевно. Андрій Миколайович зробив донат від себе на понад 400 тисяч гривень.
Зустріч із Георгієм Бущаном та Сергієм Сидорчуком. Там був інший формат, ніж із Шевченком. Динамівці готували для них бургери. І поки вони готували, з дітьми працювали аніматори. Потім вже був спільний обід.
Власник ресторану Ліпінські Раки у Києві – наш друг. У будь-який час надає своє приміщення. Коли ми проводили зустріч, у Києві не було світла через масовані обстріли. Шеф-кухар Влад Міцкевич із МастерШеф на вході смажив м'ясо. Знайшли мангал, вугілля. Проводили майстер-клас із приготування. Ця подія показала, що навколо ідеї об'єдналися різні люди.
– Наскільки важливі такі зустрічі?
Тихон: Родини розуміють, що не одні залишилися зі своїм горем. Дружинам та батькам важко пережити це. Хочеться допомогти їм фінансово та емоційно. Зірки футболу прийшли до них. Це важливо. Моменти радості та можливість відволіктися.
У 2014 році загинув Степан Чубенко, воротар Краматорська. Був такий запит від його мами на День народження Степана – привітання від гравця збірної України. Для неї це було важливо. Відгукнувся Тарас Степаненко. Для неї це була подія – хоча й не потребувала великих зусиль, але вагомий меседж, що хлопця не забувають.
Або син загиблого фаната Зорі з позивним «Журналіст» – Олександра Махова. У них важка історія. Вони після окупації Луганська переїхали до Маріуполя. У сина була колекція шарфів, яка згоріла під час облоги міста. Ми зібрали йому нову та організували зустріч із Зорею через капітана команди Максима Імерекова. Хлопчик приїхав на тренування, йому виготовили іменну футболку та підписали. Емоції у хлопця були величезні.
– Хто з футболістів вас здивував?
Дмитро: Здивували всі. До кого ми зверталися – всі допомагали. З останнього – це Артем Довбик. Зробив донат на 100 тисяч гривень. Він звернувся через свого агента. Футболісти, які мають преміальні, самі долучаються. Той же Степаненко отримав премію – вирішив передати її на допомогу фонду. Микола Шапаренко 2-3 дні тому відправив донат.
Захисник «Азовсталі» Михайло Діанов отримав кошти на лікування від держави. Його під патронатство взяв Шахтар. Отримані кошти воїн розподілив по благодійних фондах. Частину суми перерахували нам.
– Склалися з кимось особисті стосунки?
Тихон: Зі Степаненком найкращі. Якби всі були такі, як Тарас, то ніяких проблем не було б. Товаришуємо із Бондарем.
– Окрім футболу є інші види спорту – бокс, баскетбол, хокей. Вони долучаються?
Дмитро: Поки ні. Ми ще не отримали від футболу 100-відсотковий результат. Інші види спорту можуть бути, але потрібно довести до кінця розпочате. Нам ще варто працювати над тезою «футбольна родина», а вже потім розвивати спортивну родину.
– Як працює фонд?
Тихон: Офісу немає, але ми займаємося роботою щоденно. Є певне коло людей, які мають свої обов’язки. На даний час загинуло 137 фанатів (розмова відбулася наприкінці грудня, – Футбол 24). Щоб надавати допомогу, нам потрібно зробити верифікацію, контакти родини, збір певних документів (максимально простий). Окрім виплат є ще соціальні акції. Працює команда.
– Сума виплат визначається індивідуально чи обчислюється, враховуючи обставини?
Дмитро: Фіксована сума, яка виплачується родині. Сім'ї потребували швидкої підтримки. Ми почали з того, що сума для всіх однакова. На сьогодні, коли ближче знайомі з родинами, з нового року почали перегляд сум виплат, залежно від обставин – кількості дітей, наявності житла тощо.
На забезпеченні у нас понад 80 родин. Буде до ста. Йде збір документів. Зараз виплати – 20 тисяч на родину. Зараз вирішимо збільшення для тих, хто з 2-3 дітьми. Маємо показати, що вони не одні. Наскільки можливо, будемо їх підтримувати. Три роки з пролонгацією.
Є питання державних витрат. Наше завдання – вести родини до державних виплат. Далі йдуть соціальні питання – відправляти дітей до школи, інституту. Питання пам'яті – таблички на вулицях, школах, перейменування вулиць. Хочемо створити великий монумент на Троїцькій площі біля НСК, біля кожного стадіону – монумент загиблим фанатам.
– Чи не падає інтерес до фонду?
Дмитро: На момент старту було «вау». Потім кількість донатів зменшилася. У нас є стратегія, як цю ситуацію змінити. В країні – війна. Люди заточені на те, щоб підтримати бійців, захисників, які воюють. Пріоритети тут очевидні.
– Яка історія вразила вас найбільше?
Тихон: Таких випадків багато. Є історія, коли загинув наш друг, а потім і його батько. Хлопець із Луганська брав участь у луганському Майдані. Потім довелося виїхати, було небезпечно залишатися. У Києві організували зал, де тренували дітей із неблагополучних родин. Він загинув. Залишалися дружина та двоє дітей... Один із харків'ян, Герой України посмертно, поліг у Маріуполі. Людина, по якій фактично немає фото. Він був розвідником від Бога. Навіть у дружини не було фотографій.
Є історія, коли залишилося 10 братів та сестер. Це не кажемо про випадки, коли люди не могли йти на війну законно (офіційно). Є такі випадки, коли загинули у перші дні війни. Не оформилися, тепер не можуть отримати державні виплати...
– Нещодавно закінчився ЧС-2022. Колишній гравець Металіста Папу Гомес став переможцем турніру. Були емоції?
Тихон: Десь приємно, але не більше. Зараз думки пов'язані з іншим.
– Як ви пережили продаж, банкрутство і відродження Металіста?
Тихон: Я б не хотів цю тему підіймати. Вона непроста для фанатів клубу. Я – фанат Металіста з 1997 року. Останній раз був на матчі у 2015-му. Потім клуб розпався. Нові формування – я не був ні на одному матчі. Наче щось зламалося всередині.
– Де ви бували на виїзді з Металістом?
Дмитро: В Україні бували всюди. За кордоном – Леверкузен, Тронхейм, Ліверпуль, Ньюкасл, Стамбул, Локерен, Генуя.
– Який виїзд подарував найбільше емоцій?
Тихон: Евертон. Це був перший виїзд Металіста за довгий час. Здобули хороший результат по грі. Ми летіли разом із командою. А ще Тронхейм, коли у мене був День народження. Команда перемогла.
– Є відчуття незавершеності? Металіст був сильним, але ні Кубка не виграв, ні чемпіоном не став.
Тихон: Почалася війна. Путін – хуйло. Ми ненавидимо його й за те, що він не дав Металісту пограти в ЛЧ. Для нас, харківських фанатів, війна почалася у 2014 році. Ми поруч із цим й*баним сусідом.
– Ви зараз у Харкові. Яке там життя?
Дмитро: Це питання звички. Якщо людина тільки приїхала і не бачила війну, то прильоти – це щось жахливе. Звісно, це страшно. Особливо у перші дні, коли активно працювала артилерія, авіанальоти. Ми не завжди були в Харкові. Займалися забезпеченням військових. Десь 60 на 40 перебували у дорозі.
Зараз спокійніше. Життя налагоджується. Завжди чекаєш прильоту, хоча це вже не ті відчуття, що в перші кілька місяців. Найгірше, що люди почали звикати. Вони розслабляються. «Мене це не стосується, а якщо стосується – то це доля». Свідомий вибір дорослої людини. Або ти це приймаєш, або їдеш у безпечне місце.
По сообщению сайта FootBoom